"Певно, ще треба немало часу, щоб ми змогли вповні віддати належне цьому чоловікові за зроблене ним «на ниві української культури». «Франко, – писав Тарас Салига, – був і залишається тим “астральним тілом”, яке освітлює нашу сумну і драматичну, героїчнуі трагічну минувшину, котре освітлює, якщо хочете, таку сумну і драматичну, героїчну і трагічну сучасність. Та головне – він у своїй місійності є Світлом і в наші нинішні години державотворчі. Тільки б нам зуміти цим Світлом освітити усі темні лабіринтинаших душ та суспільно-духовні чи точніше бездуховні лабіринти сучасності» [1:89]. Сьогодні видається дивовижним, як за таке коротке життя, зіткане всуціль «з моментів» щоденної виснажливої понадлюдської праці, складних особистих проблем та сімейних обставин, повсякчасних рефлексій і нестерпних мук сумління й сумнівів, вічною боротьбою з оточенням та ігноруванням його як письменника-новатора, філософа, ученого, страшного головного болю і нічних переслідувань духами-демонами, цим «письменникомробітником», який «лише допомагав ставити будинок цивілізації» [2:82] було стільки створено, що й до нині нащадки не можуть осягнути його величі, ба, навіть, видати повне зібрання його творі".
