На підставі опублікованих документальних джерел західного походження в статті здійснено спробу аналізу українського питання в зовнішньополітичних стратегіях США за доби холодної війни. З"ясовано, що на державному рівні воно ситуативно піднімалося лише в політико-ідеологічному сенсі, переважно членами Конгресу, але було позбавлене виразних намірів і дій. Цією внутрішньою суперечністю, породженою невірою в можливість мирного розпаду СРСР, значною мірою пояснюється непідготовленість політикуму США до сприйняття України як великої європейської держави після проголошення її незалежності. У своїй "радянській" політиці більшість американських вищих керівників після 1917 р. брала до уваги неминучість вкрай небажаного хаосу і глобальної дестабілізації як наслідку дезінтеграції СРСР. Слід також зауважити, що Конгрес, очевидно, був краще, ніж президентська адміністрація, підготовлений до розуміння волелюбних прагнень українців. Ця кампанія з"єднала ліберальних демократів і жорстких антикомуністів-республіканців, що відносно добре орієнтувалися у внутрішньополітичній ситуації в Українській РСР, знали про багатьох колишніх політв"язнів і головне - не мали щодо цих людей стереотипів, що їх накидала пропаганда з Кремля.
Based on the published documentary sour&ces of Western origin, article spotlights the issue of Ukrainian question in the Cold War era US foreign strategies. It was found that at the state level is situationally raised only in political and ideological terms, mainly by members of Congress, &but it lacks the expressive intentions and actions. This internal contradiction generated by disbelief in the possibility of the Soviet Union peaceful collapse, largely explains the lack of preparedness of US politicians to accept Ukraine as a great &European power after the declaration of its independence. In their Soviet policy most US top leaders after 1917 took into account the inevitability of chaos is extremely undesirable and global destabilization as a consequence of the USSR disintegrati&on. National problems in the Soviet Union from practically political and not ideological point of view considered in the West mainly as an internal prerogative of official Moscow. Moreover, generally believed that attempts to break the status-quo in &the territory of the USSR could cause irreparable damage to security interests of Western democracies, causing local or even global armed conflict. It should also be noted that the Congress was probably better than the presidential administration pre&pared to understand the aspirations of freedom-loving Ukrainians. First, for many of congressmen support of ethnic communities has traditionally been important. Secondly, many members of Congress in 1970-80 participated in actions to protect human ri&ghts in Ukraine. The campaign united Liberal Democrats and hard anticommunists-Republicans, that relatively well focused on the internal political situation in the Ukrainian SSR, knew of many former political prisoners and most importantly - do not h&ave stereotypes about these people that were sketched by propaganda from the Kremlin.
