"Метою статті є прагнення привернути увагу до постаті Костянтина Данькевича через акцентування особливих, специфічних, а подеколи й суперечливих моментів творчої біографії митця. Одним із перших великих злетів Данькевича-композитора вважається його балет «Лілея» (1940), який постав у витоків національного класичного балету і приніс автору заслужене визнання. Однак невдовзі по тому К. Данькевич – авторитетний композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч, директор Одеської консерваторії – зазнав принижень у ганебних процесах розправи з творчою інтелігенцією кінця 1940 – початку 1950-х років. Найбільше творче досягнення Констянтина Данькевича в оперному жанрі – оперу «Богдан Хмельницький» (1951) – було піддано нищівній критиці. У відповідь композитор створив другу редакцію опери, яка, незважаючи на зміщення політичних та історичних акцентів, набула значного поширення. Компроміс із владою дозволив митцеві продовжити успішну кар’єру: він переїхав до Києва, почав викладати у Київській консерваторії, отримав вчене звання професора і почесне звання народного артиста СРСР. Також К. Данькевич майже 12 років очолював Спілку композиторів України (він тричі обирався на посаду голови цієї творчої організації: у 1941, 1956 та 1962 роках). Незважаючи н&а компромісні стосунки Данькевича з владою, траплялися й прикрі випадки несприйняття його творів зі сторони можновладців. Показовою є драматична доля останньої опери Данькевича «Назар Стодоля»: оперу було висунуто на присудження щойно започаткованої &премії імені Т. Шевченка, але урядовий
комітет зняв оперу з обговорення без пояснення причин. Це стало важким ударом для композитора, спричинило його гостру і тривалу творчу кризу".
