"Розглянуто один із драматичних періодів розвитку Київської консерваторії, яка у післявоєнний час кінця 1940-х–початку 1950-х років переживала важкі випробування. Після закінчення Другої світової війни радянське суспільство опинилося у жорстоких ідеологічних процесах цькування інтелігенції як між собою, так і знецінення достойних здобутків митців – письменників, художників, композиторів. Агонія сталінської системи полягала не тільки у тавруванні цілих народів (Прибалтики, Чечні, Криму), але й у анти професійній критиці видатних вчених, митців, педагогів. Зі сторінок головного партійного органу, газети «Правда» величезна частина достойних громадян країни були піддані критиці «за формалізм, антирадянські ідеї, антинародність». Основна мета подібних акцій – посіяти ворожнечу, страх, зробити інтелігенцію слухняним інструментом маніпуляцій. Архіви Київської консерваторії відкривають правду жахливих років життя викладачів, що працювали на різних кафедрах –від талановитої молоді (І. Шамо, В. Кирейко, Ю. Будницька) до видатних професорів (А. Луфера, Б. Лятошинського, М. Скорульського, М. Береговського, М. Гозенпуда). Каскад компаній «чисток» у навчальному закладі призвів до втрати консерваторією зна-
чної і талановитої частини свого на той час високо до&стойного творчо-педагогічного колективу".
