"На прикладі творчості видатного українського композитора Івана Карабиця проілюстровано такі тенденції оновлення в україн-ській камерно-вокальній та камерно-інструментальній музиці останньої третини ХХ століття, як посилення інтересу до фолькло-рно-поетичної та орієнтальної символіки, театралізація інструмен-тального жанру, сатирична спрямованість, стильові новації тощо. У жанрово-стильовому і стилістичному аспектах виявлено універ-сальність творчого мислення композитора, його новаторський під-хід до традиційних музичних жанрів і форм. Як представник ком-позиторської школи Б. Лятошинського, І. Карабиць розвивав конфлі-ктно-драматичний тип симфонізму в масштабних оркестрових і вокально-симфонічних композиціях, а в камерно-інструментальних і ка-мерно-вокальних творах виявив себе витонченим ліриком і психо-логом. Композитор глибоко проник у стильові особливості музики попередніх епох, що дало змогу творчо переосмислити і втілити у творчості необарокові, неокласичні, неоромантичні, неоімпресіо-ністичні, неофольклорні та інші стильові моделі, які стали виявами постмодерного світогляду і типу мислення. У цьому контексті тво-рчість І. Карабиця виявляє значний евристичний потенціал, розк-риває пророчий дар композитора-мислителя".
