"Досліджено специфіку феномена «екологічна ідентичність», який формується на основі знань та досвіду взаємодії з довкіллям у контексті взаємовпливу екосистеми і людського соціокультурного простору. За таких умов процес інтерпретації життєвого досвіду нелише уможливлює переосмислення спогадів, подій та обставин особистого життя, але й формує екологічний погляд людини, що, у свою чергу, призводить до змін особистості, формує нове ставлення до навколишнього середовища та формує активну соціальну позицію щодо питань охорони природи. Методологічною основою є теорії від сприйняття місцевості (локального місця) до ідеї біорегіоналізму, та вчення про екологічну ідентичність як компонент людської ідентичності в епоху Антропоцену (С. Клейтон), яке апелює до взаємозв’язку з довкіллям, визначено способи нашого сприйняття і поведінки у контексті сучасних «зелених» ініціатив та політики «сталого розвитку». На прикладі пост-Чорнобильського комунікативного дискурсу визначено, у який спосіб процес самоідентифікації з певним місцем пов’язаний з розвитком місцевих знань та екологічної грамотності, що призводять до формування глибокої екологічної свідомості та трансформацій сучасного екологічного комунікативного простору".
