"Протягом усіх років незалежності нестача власних горючих корисних копалин змушувала Україну імпортувати паливно-енергетичні ресурси. Наприкінці 1990-х державна політика в сфері забезпечення споживачів паливом доходила до абсурду. У 1996–1998 рр. було прийнято три окремі розпорядження уряду, які передбачали закупівлю бензину в Тюменській області в обмін на постачання продукції та виконання будівельних робіт. Серед експортованих за паливо товарів були суконні рукавиці та шнурки для взуття. І хоча сьогодні Україна не міняє російського дизельного палива на труби, а туркменистанського газу - на новорічні ялинки (як це було на початку 2000-х), тільки в 2013–2017 рр. і лише на ввезення вуглеводнів вона витратила 67 млрд дол. Астрономічний порядок цієї величини, помножений на складність паливних ринків і заплутаний характер їхнього взаємозв"язку, призвів до появи численних міфів, дбайливо створюваних і підтримуваних вітчизняними бізнесменами та політиками. Додатковим стимулом для перекручень є той факт, що левову частку коштів від експорту вуглеводнів прямо або опосередковано (через білоруських і польських виробників нафтопродуктів) одержує Російська Федерація. Тому майже неспростовними стали тези про те, що на товарних біржах торгують нафтою, вуглеводн&і в світі дорожчають, оскільки скорочується їхній видобуток, ціни на газ в Україні визначаються нафтовими котируваннями, вартість нафтопродуктів можна зменшити вдвічі, а альтернативи ціновому "імпортному паритету" не існує".
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
