"Об’єктом аналізу обрано літературу свідчення, що, сформована на пограниччі фікшн - нон-фікшн, набула популярності з другої половини ХХ ст. Актуалізована студіями травми, література свідчення стала спробою рефлексії жертв-свідків травматичного досвіду, що, пережитий і засвоєний на особистісному рівні, постає як сегмент колективної пам’яті - засадничої для формування національної ідентичності. Література свідчення розуміється як індикатор політичних і моральних змін, тих трансформацій, яких зазнало суспільство у ставленні до події, а також як своєрідна форма моральної компенсації. Література свідчення, народжена з імперативу - «світ повинен про це знати», за своєю природою тяжіє до постійного збурення суспільної свідомості, що з часом виснажується. Її перше й головне завдання – поновлення відчуття моральної відповідальності і намагання пробудити людяне ставлення до тих маргіналізованих груп, яким у цьому відмовляють або існування яких ігнорують. Для свідка, на відміну від історика, який, зафіксувавши подію, власне герметизував її, подія триває, вона принципово не може завершитися, її час – постійно теперішній, незакінчений. Сьогодні свідчення – це один з посутніх сегментів політичного життя, запитана тема філософських студій, популярна форма митец&ьких акцій і специфічний літературний жанр, спроба систематизації якого здійснена на матеріалі сучасної літератури США".
Объектом анализа служит литература свидетельства, возникшая на нейтральной территории – фикш/нон-фикшн – и приобретшая заметную &популярность и значимость со второй половины ХХ века. Актуализированная студиями травмы, литература свидетельства стала попыткой рефлексии жертв-свидетелей того травматического опыта, который, пережитый на личностном уровне, приобретает статус компон&ента коллективной памяти – базисной при формировании национальной идентичности. Литература свидетельства понимается как индикатор политических и моральных изменений, тех трансформаций, через которые прошло общество в отношении к
событию, а также как& форма своеобразной моральной компенсации. Рожденная
императивом – «мир должен знать об этом», литература свидетельства тяготеет
к постоянному возбуждению общественного сознания, со временем теряющему
интерес к травме. Ее основная задача – постоян&ное возобновление чувства моральной ответственности, стремление пробудить гуманное отношение к тем маргинальным группам, которым в этом отказывают или существование которых игнорируют. Для свидетеля, в отличие от историка, который, зафиксировав событ&ие, тем самым его герметизировал, событие не заканчивается в принципе, его время действия – постоянно длящееся настоящее. Сегодня свидетельство – один из важнейших сегментов политической жизни, востребованная тема философских исследований, популярна&я форма художественных акций и особый литературный жанр, попытка
систематизации которого предпринята на материале современной литературы
США.
The object under analysis is the testimonial literature that arose on a neutral territory
– fiction / no&n-fiction – and gained considerable popularity and significance from the
second half of the 20th century. Trauma studies have actualized interest to testimonial
literature which turned to be the shocking evidence of society’s ignorance and unwillin&gness to remember victims’ psychological anguish and physical tortures. Personal suffering and traumatic experience in the artistic space of testimonial literature acquires the status of a valuable component of collective memory – the basic one in th&e formation of national identity. Testimonial literature is understood as a striking indicator of political and moral changes, those transformations through which society passed in relation to traumatic accident, and also as a form of moral compensat&ion. Born of the imperative – «the world must know about this,» the testimonial literature tends to constant stimulation of public consciousness, over time losing interest in trauma. Its main task is the constant renewal of the sense of moral respons&
