У статті проаналізовано модерні експерименти у новітній китайській розмовній
драмі як підґрунтя синтезу візуального та вербального, висвітлені жанрові особливості у класичній та розмовній драмі на базі теорій драм у китайській драматургії, а також висвітлено новаторство драматургів при зображенні почуттів та емоцій закоханих героїв. Слід відзначити, що поза увагою дослідників залишилася проблема поєднання в китайській драматургії ХХ століття синтезу візуального та вербального, що є ключовим для розуміння текстів, подачі матеріалу, творення характерів, впливу на них соціуму, мовленнєво-синтаксичних конструкцій. Вищезазначені праці охоплюють лише частину вивчення класичної літератури, експериментів авангардної драматургії. Беручи до уваги наукові концепції праць про становлення, розвиток та сучасний стан драми в Китаї,
на нашу думку, виокремлюється суттєве: вагомий та безперечний вплив на художню літературу, а, відтак, і на драматургію відбувався через політичні та соціальні події, що були у Китаї упродовж минулих часів; прагнення митців оновити та вийти за усталені межі жанру класичної драми було викликано плином часу, західноєвропейськими тенденціями. Доведено, що поєднання синтезу візуального та вербального є ключовим у розумінні специфіки тем&и сучасних розмовних драматичних творів.
