"Із радикалізацією суспільно-політичних відносин в українських воєводствах Речі Посполитої постало питання про створення вищої школи, покликаної навчити й виховати майбутню політичну і культурну еліту краю. Саме таке завдання поставив 1632 року перед колегіумом, який щойно відкрився, Петро Могила. Про те, наскільки успішно воно було виконане, сказано чимало. З дітища митрополита вийшли гетьмани Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії Варлаам (Ясинський), архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Ґізель, козацький літописець Самійло Величко, співець українського бароко архітектор Іван Григорович-Барський, засновник сербської вищої школи Мануїл Козачинський і багато інших. Та з другої половини XVIII ст. починається занепад Київської академії. Спершу практично непомітний, а потім чимдалі виразніший. Спричинили його зміни в середовищі, яке живило вищу школу й задавало вектор її розвитку. Давно вже згасли богословські полеміки з уніатами, відгриміли козацькі війни, були страчені або опинилися у вигнанні патріоти мазепинської доби - Київ і Лівобережна Україна міцно ввійшли в орбіту "единоверного русского мира". Від академії вже не вимагали виховання українсько-козацької еліти, на порядок денний &висувалися інші завдання, пов"язані з розвитком краю, вирішувати які київська вища школа чимдалі ставала все менш і менш спроможною".
