"У статті проаналізовано кантату М. Скорика “Весна” як зразок втілення архетипу Переродження, котре обґрунтував К. Г. Юнґ. Закцентовано, що подолання зимових пут, поступове оживання природи, весняне оновлення землі, процвітання та родючість ниви автори прирівняли до поетапного духовно-соціального переродження нації, трактуючи його як вищий, духовно-соціальний рівень вияву архетипу. Визначено кульмінаційні точки драматургічного розвитку для показу процесу суспільного оновлення: соло баритона “Встань, орачу, встань!” у третій частині та контрастні епізоди фіналу - від натхненного розспіву “Дай теплоти”, рішучої теми “Дай і огню”, грізного фугато “Сили рукам дай” до кодиапофеозу “Пута ламать”".
