Анализируется проблема плюрализма парадигмальных концептуализаций современного социологического знания. Рассмотрено понятие полипарадигмальности, представлены основные типологии парадигм и попытки их метатеоретического обобщения. В этом контексте наибольшее внимание уделено экзистенциальной парадигме как одному из самих релевантных подходов к осмыслению текущих социальных изменений. Исходя из историко-теоретической перспективы, предложена структурированная типология, включающая классическую, неклассическую и постнеклассическую метапарадигмы, каждая из которых содержит определенные парадигмы. Показано, что смена метапарадигм отразила, прежде всего, процессы повышения социологической саморефлексии и утверждение диалектической логики соотношения объективизма, субъективизма и их последующего синтеза. Выражается сомнение в необходимости использования эпистемологических уровней парадигма / метапарадигма, которые могут быть сведены в масштабе соответственно к теориям и парадигмам. Очерчены главные направления последующей метасистематизации социологического знания с позиции "теоретического минимализма", основанного на методе истории социологии и предполагающего строгую фиксацию, а также соотношение константных, сущностных элементов парадигм. К проблемати&ке метасистематизации отнесены дифференциация эксплицитного и имплицитного измерений теории, сопоставление методологического и социально-проблемного критериев парадигмальной типологизации, построение многомерной модели теоретических дихотомий и конце&птуализация междисциплинарных связей метапарадигм.
The paper examines the problem of pluralism in modern paradigmatic conceptualizations of sociological knowledge. The notion of polyparadigmality, main typologies of paradigms, and attempts of their &meta-theoretic generalizations are considered. In this context, most attention paid to the existential paradigm as one of the most relevant approaches to the understanding of current social changes. Based on theoretical and historical perspectives, a&uthor proposes a structured typology that includes classical, nonclassical and postnonclassical metaparadigms, each of which, in turn, involves certain paradigms. It is shown that the change of meta-paradigms primarily revealed the increase of sociol&ogical self-reflection and the adoption of dialectical logic of objectivism, subjectivism and their subsequent synthesis. There is questioning the very necessity of epistemological application of paradigm and meta-paradigm levels, which can be reduce&d in scale to theories and paradigms accordingly. Main directions of further meta-systematization of sociological knowledge from a perspective of "theoretical minimalism" is outlined. This perspective"s methodological strategy described as rooted in &the method of the history of sociology, suggesting strict fixation and comprehensive interrelation of constant, essential elements of paradigms. The problem of meta-systematization has also included the differentiation of explicit and implicit divisi&ons of theory comparison, sociological and social criteria of paradigmatic typology, multidimensional model of theoretical dichotomies, and conceptualization of interdisciplinary connections of meta-paradigms (positivism, existentialism, postmodernis&m, functionalism, etc.).
Аналізується проблема плюралізму парадигмальних концептуалізацій сучасного соціологічного знання. Розглянуто поняття поліпарадигмальності, представлені основні типології парадигм і спроби їх метатеоретичного узагальнення. У &цьому контексті найбільшу увагу приділено екзистенціальній парадигмі як одному з найбільш релевантних підходів до осмислення поточних соціальних змін. Виходячи із історико-теоретичної перспективи, запропоновано структуровану типологію, що включає кла&сичну, некласичну і постнекласичну метапарадигми, кожна з яких містить певні парадигми. Показано, що зміна метапарадигм відобразила насамперед процеси підвищення соціологічної саморефлексії та ствердження діалектичної логіки співвідношення об"єктивіз&