"Ви не помітили, як щось змінилося за останні чотири роки? Я не маю на увазі долар, макроекономічні показники, зарплати й газ. І навіть якщо залишити за дужками хоча б на хвилину війну, біль від убитих людей. Що дуже важливе змінилося? Здається, все таксамо. Все на місці. Задерикувате дзявкання провладних блогерів, яке часом переходить у потішні баталії у ФБ, переможні реляції про нескінченні успішні реформи, зовні гучні акції незгодних, марші й наметові містечка, багатоверстатні мудрування безтолково-пустих "експертів-активістів", остогидлі до відрази обличчя на екранах… Але все ж таки щось не так. Немає чогось, що було тоді, ще 4 роки тому, й кануло, розчинилося. Чогось незамінно важливого, без чого все, що відбулося з нами за останні 4 роки, втрачає і сенс, і зміст… Немає того, завдяки чому те, що відбулося з моєю країною 4 роки тому, стало в принципі можливим. Це надія в очах у людей. Її немає. Немає того вогню, що примушував людей ризикувати практично всім. Їх замінила апатія. Апатія і роздратування. Але не веселе роздратування ротвейлера, який запримітив на дереві кішку, а зле, втомлене роздратування заїждженої платівки грамофона".
