"Хто уважно читав твори Тараса Шевченка, вочевидь, звернув увагу на такий цікавий факт, як практично цілковита відсутність у них етнонімічної назви "українці". Слово "Україна" там зустрічається часто, а от "українці" - жодного разу. То чому ж так? Адже Шевченка навіть вважають "батьком української нації". А от виявляється, що він не вживав терміна "українці". Щоб пояснити цей доволі незрозумілий феномен, маємо звернутися до обставин поетового життя, а також до подій більш віддаленого минулого. Так от, українське Правобережжя, де народився майбутній Кобзар, до 1793 року входило до складу польських земель Речі Посполитої. І самоназва місцевого українського населення була "русини". Цей етнонім є першою самоназвою українського народу, яку в силу певних обставин, про які ми й поговоримо, народ змінив на "українці". Утвердилася народоназва "русини" на теренах всієї Південної Русі (а саме так тоді звалася Україна) приблизно у період з кінця ХІІ по рубіж ХІІІ/ХІV століть, можливо дещо раніше чи пізніше, але не набагато. Це засвідчують літописи, передусім Київський і Галицько-Волинський, а також інші історичні джерела. Такою залишалася самоназва українського народу до Хмельниччини та входження України до складу Росії. І, скажімо, гетьмани Петро Сагайдачни&й, Богдан Хмельницький та Іван Виговський вважали себе саме русинами. Ця народоназва аж до початку ХІХ століття звучала як "русин" в однині і "русь" у множині (аналогічно - "мордва", "меря", "весь" тощо".
