"Він, як вірили експерти, мав розв"язати проблему неузгодженості різних законів про вибори, зібравши їх в один документ, і забезпечити стабільність виборчого законодавства. На темі виборчої кодифікації та відкритих списків, які мали стати панацеєю від мало не всіх хвороб українського парламентаризму та політики, активно піарились і депутати. Після обрання нового складу парламенту в 2014 році депутати навіть підписали Коаліційну угоду, де чорним по білому було зафіксовано і зобов"язання щодо проведення виборчої реформи, і необхідність провести наступні парламентські вибори за пропорційною системою з відкритими списками. Для того щоб коаліційні обіцянки не розходилися з діями, новообрані депутати подали до парламенту три проекти нової редакції Закону про парламентські вибори та два проекти Виборчого кодексу, після чого про виборчу реформу, як і про оновлення складу ЦВК, забули на кілька років. Каталізатором розгляду законопроектів про вибори стали лише акції на підтримку виборчої реформи під Верховною Радою. Без них жоден з виборчих проектів навряд чи був би розглянутий до кінця каденції поточного парламенту. Сухий залишок результатів розгляду: депутати успішно провалили голосування за нову версію Закону про парламентські вибори, але мінімально нео&бхідною кількістю в 226 голосів ухвалили в першому читанні один з проектів Виборчого кодексу".
