"...На початку 1980-х років у приймальні Комітету державної безпеки УРСР пролунав телефонний дзвінок. Відчувалося, що людина, яка подзвонила, - на солідному підпитку. І все ж ініціатор дзвінка цілком виразно повідомив: його хотів завербувати представникамериканської розвідки, його ж колега-викладач Київського політехнічного інституту. Вони, як випливало з розповіді, добряче випили, а відтак його співрозмовник зробив "шпигунську" пропозицію. Та не це здивувало тодішніх послідовників "залізного Фелікса".Здивувало те, що телефонував колишній секретар ЦК Компартії України Валентин Маланчук. У 1973-1979 рр. саме ім"я цього ідеологічного цербера, який був символом русифікації, кадрових "чисток", який переламав або спаплюжив не один десяток людських доль вУкраїні, викликало острах. Він був довіреною особою лідера Компартії України Володимира Щербицького, а тому отримав carte blanche на проведення ідеологічного терору в УРСР, насамперед під претекстом боротьби з "українським буржуазним націоналізмом". Що В.Маланчук успішно й робив аж до свого (ним не очікуваного) падіння у 1979 р. Після цього він завідував кафедрою історії КПРС у Політехнічному інститі".
