"...А. Метлинський (КУ) увійшов в історію української літератури як похмурий геній. Цю обставину, як свідчить епістолярій митця, слід виводити не стільки із впливів західноєвропейської цвинтарної поезії, як зазначали окремі дослідники, скільки особливостей тієї психічно ї структури, якою був наділений поет. За свідченнями сучасників, А. Метлинський був ідеалістом і песимістом водночас. Усе своє життя він прожив у самоті, яка надзвичайно гнітила його: "Страшусь тяжких, долгих черных вечеров, налетающих ко мне с зимою", - писав А. Метлинський у листі до І. Срезневського від 26 вересня 1839 року."