"... Чи знаєте ви, чому загинула Римська імперія? Історики мають на це різні відповіді, часом забуваючи одну з головних: у Римській імперії не розвивалася наука, бо не було її кількісного виміру. Це тому, що серед римських цифр не було нуля, тобто початкової точки відліку всіх кількісних вимірів та оцінок. На відміну від Стародавнього Риму, українська наука багата "нулями" - вченими, чий внесок у світову науку близький до нуля. Від цього нульового рівня й має починатися відлік успіхів і невдач української науки. Такі "нулі" є в усіх наукових дисциплінах, їх чимало серед академіків НАНУ, керівників наукових інститутів та кафедр вишів. У принципі, кар"єра вченого має визначатися об"єктивними чинниками, такими як його творчі досягнення та їх оцінка з боку колег, і всі формальні процедури - конкурси, атестації, захист дисертацій - спрямовані на відбір кращих. То звідки ж тоді на чільних посадах у наукових колективах з"явилися нулі? В часи СРСР до цього спонукали ненаукова активність, така як керівництво компартійними, комсомольськими і навіть профспілковими організаціями наукових установ, "батьківські ліфти" (так звані наукові династії). І ось буквально останнім часом ми спостерігаємо досить незвичну активність "нулів". Одним із її проявів я вважаю п&ояву в DT.UA інтерв"ю з професором Малицьким під промовистим заголовком "Проблема об"єктивного оцінювання якості роботи дослідника виходить далеко за межі спрощених наукометричних індексів".
