Громадська активність українських жінок у Галичині в роки Першої світової війни була зумовлена соціальними і воєнними потребами. Розгортання в той час діяльності жіночих організацій було підготоване емансипаційними рухами, які в Габсбурзькій монархії набували сили від кінця ХІХ ст. Головними формами громадської активності українок під час війни були як допомога цивільним / пораненим / інтернованим у тилу, так і солдатам безпосередньо на лінії фронту; жінки поєднували традиційні для себе ролі куховарок,медсестер і вчителів із новими заняттями – волонтерок і керівниць організацій. Суспільна праця мала патріотичний підтекст. Визначальним у громадській роботі стало гасло «праця над народом і для народу», що вимагало відповідного рівня освіченості (насамперед знання польської та німецької мов). Активістки прагнули подолати неписемність значної частини жінок, аби надалі залучити їх до громадської роботи. Допомога військовим і мирним мешканцям відбувалася завдяки приватній ініціативі суспільно-активних жінок і пожертв громадян / меценатів. Поштовхом і прикладом для громадської діяльності українок у Галичині була активність польського жіноцтва. Упродовж війни український жіночий рух перебував у суспільно-політичній і культурній конкуренції з польським. Ж&інкам обох національностей доводилося долати взаємну ворожнечу і шукати шляхи співпраці.
