При формуванні нових засобів руху хореографи початку ХХ століття звернулися до
тілесності й змінили ставлення до танцю як до образу мислення. Упродовж століття вони сформували техніки, що створюють оповідальну мову тіла, яка стає інтелектуальним надбанням хореографії ХХ століття. У статті розглянуто автентичний рух як виражена тілесність у вирішенні самоактуалізації індивідуума на рівні інстинктів вищої потреби, як метод активної уяви в русі при здатності фокусуватися на фізичних відчуттях, внутрішніх переживаннях, внутрішньому досвіді. Розкрито процес трансформації досвіду переживання як джерела створення руху. За ініціативою авторки статті на основі Харківської державної
академії культури й співдружних культурних центрів сучасного мистецтва України cтворено експериментальний проект Performance art. У межах відкриття художніх виставок, інсталяцій й режимних програм проводять пластичні перформанси як відображення змісту виставок через імпровізацію учасників проекту. Це є ще одним джерелом у процесі формування індивідуального пластичного почерку танцівника.
