Розглянуто діяльність знаних балетмейстерів Василя Авраменка (український
хореограф, актор, кінорежисер, педагог, один із тих, хто втілив українські народні танці у форму професійного мистецтва. В українській діаспорі відомий як “батько українського танцю”) та Романа Гарасимчука (багатопрофільний дослідник, ентузіаст народного мистецтва, етнограф, етноархеолог, етнолог, музикознавець, етнохореограф, музейний працівник). Завдяки їхній діяльності закладено низку новітніх підходів до сценічних різновидів гуцульської хореографії: вихід сценічної етнохореографії з побутового, театрального та спортивно-патріотичного комплексу, утвердження її як самодостатнього виду мистецтва без ужиткового нахилу і створення під’рунтя до балетних форм на підставі етнохореографії; трактування її як засобу патріотичного й громадянського виховання через сценічне ствердження етнічної (а отже й національної) ідентичності й сюжетності
героїко-історичного плану; побудова концертних програм з просвітницькою складовою, формування методики й методології хореографічної етнопедагогіки, створення методичного забезпечення педагогічної діяльності етнохореографів.
