Узагальнено основні аспекти бандурного мистецтва українського зарубіжжя в часовому обширі ХХ – початку ХХІ століть. Визначено специфіку цього мистецького напряму, що представлена хронологічним, просторово-географічним, соціокультурним, компаративним, органологічним, виконавським, композиторським, освітньо-педагогічним та методичним, суспільно-комунікативним рівнями. Виокремлено індивідуальні й колективні здобутки бандуристів у композиторській і виконавській творчості, діяльність майстрів діаспори, функціонування бандурних товариств, осередків, шкіл. Охарактеризовано вдосконалення бандурного інструментарію в діаспорі, узагальнено первинні й похідні характеристики, стабільні та мобільні елементи конструкції бандури. Виявлено, що діяльність композиторів зарубіжжя зорієнтована як на вдосконалення і модифікацію традиційних кобзарських жанрів, так і на пошук різних форм синтезу їх ознак з інноваційними засадами сучасної академічної творчості, що забезпечує художнє зростання виконавців, активізує концертну практику, розширює межі співпраці українських бандуристів у світі.
