"Українська влада вже котре десятиліття поспіль не втомлюється наголошувати на необхідності залучити інвестиції в країну. Представники її нинішньої каденції мріють про чергові "плани Маршалла" та заявляють про "наполегливу" роботу над поліпшенням інвестиційного клімату й формуванням позитивного іміджу України на світовій економічній арені. Проте лише заявами та гаслами інвесторів не залучити. Їх необхідно шукати, переконувати, заохочувати прийнятними умовами інвестування, які у сучасному мінливому світі з жорсткою міжнародною конкуренцією виявляться найбільш привабливими для підприємницької діяльності. Тут позиції України та Польщі розходяться. Мова йде про інструменти, якими оперує держава, аби зацікавити та утримати інвестора. Одним із таких інструментів, що прижився на польському грунті, але був відхилений в Україні через його непридатність до національних умов, є спеціальні економічні зони (СЕЗ). Утім, якщо пригадати, скільки приймалося в Україні законів під різні інструменти пожвавлення економіки, то чи знайдеться хоча б один, який дійсно виправдав покладені на нього сподівання?"
