"В "Ілюстрованій історії України" Михайла Грушевського (1913 р.) є дуже цікава інформація про соціально-економічний уклад України в XVI–XVII ст.: "Той розвиток панського хазяйства, великий вивіз за границю лісових товарів, худоби, збіжжя, що в другій половині ХVI в. доходить найбільших розмірів своїх, збагатив шляхту, перед тим призвичаєну до життя дуже скромного, навіть убогого. Великі суми, що пішли в шляхетські кишені за хлопську панщину, розвинули нахил до розкоши, блеску, виставності. Не йшли вонина річи господарські, а ні на культурні властиво, тільки на зверхній блеск, перед усім на дорогі убори, далі на п"яне і сите розкішне життя…". Вражає, наскільки влучно Грушевський описав стан тогочасної української еліти (по суті, власників великого і середнього капіталу), яка, до речі, зберегла більшість тогочасних рис протягом усього історичного розвитку України від XVI ст. до нашої сучасності — XХІ ст. Чому ж за понад 400 років українська державна і підприємницька еліта не змогла сформувати сталі шляхи продуктивного розвитку? На мій погляд, ущербність української еліти, що ніколи не фокусувалася на зовнішніх викликах і збалансовано-прогнозованому й продуктивному розвитку, пов"язана з кулуарністю, закритістю, "сімейністю" і навіть мафіозністю адм&іністративно-господарської системи. Проявами цієї системи є відсутність або суттєва обмеженість конкуренції, соціальних ліфтів, тиск різних монополій із непрозорими умовами діяльності на суспільство, також обмеженість або відсутність справедливості (&неупередженості судів, правоохоронної системи, держустанов) та інфраструктури для особистого і підприємницького розвитку."
