"У статті досліджується проблема уяви теоретичним підґрунтям якої постає вчення щодо негативності свідомості, найбільш адекватно та продуктивно втілене, насамперед, у художній творчості. Уяву досліджується та визначається шляхом сартрівського неологізму«неантизація» (ne’antisation). Саме момент заперечення, що виражається в неантизуючій здатності уявляючої свідомості, визнається джерелом і фундацією прекраного як цінності ірреального світу. Уяву відповідно до концепції Сартра («образний акт є інверсіяреалізуючого акту») не тільки не пов’язано з відображенням реальності, але, й навіть навпаки, висвітлено такою, що не має з реальністю нічого спільного: уявна установка свідомості виникає лише за умови «звернення в небуття» реального світу. Іншими словами, художня творчість починається з феноменологічного уніщовіння світу, що відвертається від нього свідомістю."