"Проведений аналіз мови «Молитовника для руського народу» І. Пулюя (Відень,
1871) дає змогу зробити висновки про прагнення перекладача втілити концепцію нової української літературної мови, яка б органічно поєднувала її два регіональні варіанти — наддніпрянський і галицький. Саме такий підхід був згодом реалізований і в перекладі Біблії, над яким І. Пулюй працював разом із П. Кулішем. Так, мова «Молитовника» поєднує риси різних українських говорів (північних, південно-східних та південно-західних). Вплив П. Куліша помітний і у використанні мовних засобів для створення високого стилю, відповідного для богослужбових, молитовних текстів (насамперед архаїчних форм та лексики, яким надавав перевагу письменник)."