"На початку 1990-х років Польща однозначно підтримала українські державотворчі зусилля, а Україна визнала, що розбудова добрих взаємин із Польщею — важливе завдання її закордонної політики. У випадку обох партнерів істотною мотивацією для налагодження та розвитку співпраці було прагнення зміцнити свої позиції стосовно СРСР/Росії, а також (можливо, навіть передусім) природне бажання уникнути конфліктів, які загрожують внутрішній стабільності та міжнародному становищу обох держав. Однак тоді ще не було твердої впевнености в тому, чи насправді вдасться закласти фундамент для добрих польсько-українських стосунків у межах посталого після 1989/1991 року нового европейського ладу. Однією з причин непевности щодо того, як розвиватимуться стосунки між Польщею та Україною, був переобтяжений баланс минулого у стосунках двох народів. Відтак нічого дивного, що історія стала і надалі залишається одним із важливих напрямів започаткованого тоді польсько-українського діялогу, що його інтенсивно продовжують дотепер."
