"Iще наприкінці 1980-х років в українських історичних публікаціях годі було знайти поняття «дискурс», «деконструкція», «уявлені спільноти», «етнічні чистки», «гранд-наратив», а про «націоналізм» чи «пам’ять» писали відповідно до адаптованого під радянські реалії набору максимально наближених до пропаганди кліше, що їх визначала «вершина науковости» і «єдино правильне вчення» — марксизм-лєнінізм. На початку 1990-х років гуманітарні науки на пострадянському просторі стрімко «звільнилися» від донедавна обов’язкової та на позір неуникненної «марксистсько-лєнінської методології»."
