"Головна гіпотеза цього дослідження полягала в припущенні, що політичні дискурси в сьогоднішній Україні повинні бути такими ж амбівалентними та еклектичними, як і сама українська політика та, загальніше, як уся посткомуністична трансформація в цій країні. На це є кілька причин.
По-перше, незалежна Україна виникла внаслідок політичного компромісу між націонал-комуністами і націонал-демократами як правове, а великою мірою й функціональне та символічне продовження квазісуверенної «Української Совєтської Соціялістичної Республіки». Інституції, кадри та їхні повсякденні практики залишилися переважно незмінними. Совєтську ментальність і термінологію було притлумлено, змодифіковано, доповнено домішками «нового мислення» і «демократичного» жаргону, проте найхарактерніші елементи лєнінізму-сталінізму збереглися. Насамперед це стосується розуміння політики як міленарного поєдинку Добра зі Злом, війни на знищення, у якій переможець отримує все, у якій мета виправдовує засоби, а держава є головним трофеєм і верховною, ледь не сакральною цінністю."
