"З відходом у Вічність Блаженнішого Патріарха-емерита Любомира Гузара багатьох стало тривожити питання майбутнього Української греко-католицької церкви. З раціонального погляду, побоювання нібито безпідставні: Любомир Гузар залишив керівну посаду 6 років тому й, слід гадати, як і передбачав, передав церкву та її справи "з рук у руки" своєму наступнику. Тобто на запитання багатьох "що ж зміниться?" можна було б відповісти стисло: у принципі — особливо нічого. Хіба церква, яка досі активно розросталася "вшир", відтепер піде "вглиб" і "вгору", — якщо наступники виявляться достойними своїх попередників.
Але щось не дозволяє так відповісти з повною однозначністю. Бо в усіх, хто переймається цим питанням, є напівмістичне відчуття, що "має бути ще щось". Особистість Любомира Гузара завжди додавала УГКЦ кілька очок — можливо, вирішальних. Його мудрість, авторитет, особиста чарівливість спонукали дуже різних людей відчувати прихильність до всієї церкви. Навіть після його відставки — що, можливо, була, не в останню чергу, спробою розділити свій особистий авторитет і авторитет церкви, — він залишався Патріархом. Не "за посадою", але "на загальний глас". Як емерит Патріарх Любомир залишався гарантом благополуччя УГКЦ."
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
