"Ірмоси воскресних канонів є той жанр візантійської гимнографії та її співного компоненту (тобто, церковної монодії), які чи найменше зазнали різних впливів як у самій візантійській музиці, так і в її дочірніх відгалужень, в тому й слов’яно-руського та його ранньомодерних транскрипцій в українських і білоруських нотолінійних ірмологіонах. Причини цього – в їх особливій ролі у музично-сакральному просторі візантійських богослужень. Ірмоси слугували мелодичними й ритмічними моделями для тропарів канонів,одного з провідних жанрів літургійного співу східнохристиянського обряду. Тут слід наголосити, що ірмоси несли також важливе ідейно-богословське навантаження, оскільки утвер-джували у християнстві богословську єдність Старого й Нового Завітів. Цілком очевидно, що саме ці внутрішні та зовнішні обставини зумовили особливо доско-налі форми музичної складової ірмосів, які з бігом часу не зазнали суттєвих змін, в тому й при перекладах церковнослов’янською мовою з грецької. Тому є багато підстав вважати українські (як і білоруські) нотолінійні транскрипції такими, що в основному зберігали мелодико-ритмічні й метричні особливості грецьких ірмо-сів. Це на матеріялі українського Ірмологіону вперше досліджував Мирослав Антонович і прийшов саме до таких резул&ьтатів."
