"Нещодавно я натрапив на статтю, 25 років тому надруковану в журналі Science, де досліджувався стан тодішньої української науки. Мені стало сумно й страшно. Невже саме такі емоції може викликати стаття в цьому найвідомішому в світі науковому журналі? Охочі можуть знайти її, вона вийшла під заголовком "Відрізана від основного шляху дрейфує українська наука" (Science, том 258, с. 24—26, 1992 р.). Відряджений тоді до Києва кореспондент Science брав інтерв"ю у провідних українських учених, намагаючись оцінити проблеми, що стояли перед ними, як-от: відірваність від світового наукового прогресу через неналежний доступ до потоків інформації, низький рівень контактів з іноземними колегами, відстороненість від викликів, що стоять перед Україною як державою. Вже тоді стало зрозуміло, що чимало "видатних" наукових досягнень були видатними лише в умовах замкнутого інформаційного простору колишнього СРСР, а багато наукових розробок могли бути впроваджені у практику лише в умовах низького технологічного рівня нашої промисловості. Все це знайшло відображення у згаданій статті. Один з американських бізнесових консультантів, який тоді перебував у Києві, намагаючись знайти технологічні розробки, варті того, щоб бути впровадженими на Заході, стверджував: "Українці &думають, що якщо вони створили новий продукт, будь-який продукт, то його можна буде продати. Вісімдесят відсотків з них мають корисні для ринку ідеї лише в їхній голові, бо не знають, що вже є на ринку. Що ж до інших, то в п"яти відсотків з них є гар&ні ідеї, але вони ставлять такі умови, що домовитися з ними неможливо". І це при тому, що технічні дисципліни домінували (і нині домінують) у діяльності НАНУ. Такий стан речей був результатом провінційності й другорядності НАНУ в порівнянні з "велико&ю академією" — АН СРСР. Усі інші напрями, зокрема ті, що визначають науковий і суспільний прогрес (біологія, гуманітарні науки), перебували тоді і залишаються дотепер у занепаді. Для подолання проблем бракувало і розуміння, і організаційних передумов&."
