У статті йдеться про постмодерністські новації у царині художнього перекладу, які дають підставу для дискусій щодо доцільності глибокої доместикації першотвору на догоду сучасним культурним запитам читача. Наводяться міркування щодо бачення співмірностіавтора та перекладача у творенні смислу твору. Постмодернізм у заломленні на художній переклад позиціонується як новочасний гуманізм, як лібералізація засобів вираження самобутності, мовної культури українства. Добором прикладів із сучасних перекладів українських постмодерністів ілюструється ефективність доместикації у формуванні національної самосвідомості читача.
