"Безумовно, війна завжди — лихо і проблема №1. Країна вже три роки бідує, а надії, що нашу долю визначить заокеанський лідер, ілюзорні. Вирішувати проблему припинення воєнних дій на Сході доведеться нам самим. Причому процес цей, за умови дотримання національних інтересів, потребує чимало часу й величезних ресурсів. Виходить, слід задуматися, що буде завтра? І що треба зробити, щоб завтра відбулося? Але майбутнє не турбує більшості представників нинішньої української влади, бо вони просто не в змозі його уявити. На сьогодні реальне майбутнє впирається у виснажену інвестиційним голодом економіку. Очікування, що нашу металургію візьме під своє крило Китай, а хімічну промисловість — Німеччина, утопічні. У нинішній ситуації з країни стрімко витікають мізки й руки."
