"Протягом багатьох років довелося мені зазнати безліч репресій, пригнічення та зневаги, а втім, ніякі більшовицькі тортури не зламали моєї волі, моєї сили та моєї любові до моєї розіп"ятої більшовиками Батьківщини", — так розпочав автобіографію 11 листопада 1941 року історик і письменник Семен Підгайний, повернувшись після тривалого ув"язнення до Харкова. Стислий життєпис був першою спробою об"єктивно висвітлити своє минуле радянської доби. Поневіряння Підгайного по тюрмах вражає. Висмикнувши за безглуздим звинуваченням з робочого кабінету і передавши під пильний нагляд конвоїрів, ДПУ переміщало опального історика з однієї в"язниці до іншої: ростовської, таганрозької, харківської пересильної, московської "Бутырки" і ленінградських "Крестов", аж поки, нарешті, запроторило його на край світу, у Соловецький табір особливого призначення — місце ув"язнення багатьох знаних українців, репресованих на початку 1930-х рр. і з особливою жорстокістю знищених у материковому лісовому урочищі Сандармох напередодні 20-річчя встановлення радянської влади."
