Системна організація мовно-культурних ареалів привертає до себе увагу фахівців у цій галузі (див., приміром, такі розвідки, як [23; 15; 13] та ін.). Так, на матеріалі ареальних досліджень східний характер російської культури доводили дослідники різних часів: Н. С. Трубецькой [26], Ф. П. Філін [27; 28], І. Пачаї [15]. У формуванні специфіки ментальності та мови важлива роль відводиться особливостям середземноморської європейської культури [15, 17]. Імре Пачаї наголошує на ролі фіно-угорського субстратута алтайських адстратів у процесі, що визначив своєрідність російської загальнонародної мови в ході її формування на фоні слов"янських, у тому числі й східнослов"янських мов [15, 21]. Про специфічні риси російського фольклору, що відрізняється від українського, білоруського та від фольклору інших слов"янських народів, чітко говориться в роботі К. Горалека [32], який вивчав основні типологічні риси слов"янського фольклору. За основними типологічними ознаками К. Горалек встановив два головних відмінних міжсобою фольклорних союзи, чесько-польський та великоруський. Своєрідний розвиток двох головних фольклорних союзів пояснюється в його роботі різницею суспільно-історичних і географічних умов. Н. С. Трубецькой [26], говорячи про сутність ментальності, н&аголошує на існуванні "російської культурної зони", яка має більш інтенсивні зв"язки зі Сходом, ніж з Заходом, тобто з іншими слов"янськими народами. На думку Трубецького, межі російської культурної зони відділяють російську культуру від інших слов"я&нських народів. Цю тезу підтверджує і географічна структура російської культурної зони. На думку Н. С. Трубецького, центральним місцем даного ареалу є Волзький басейн зі своїми урало-алтайськими етносами, які здавна контактували з російським етносом.& Про зв"язок російського фольклору з фінно-угорським йдеться й у роботі О.Б. Ткаченка [23]. Дослідник розробив теорію про п"ять наявних та чотири потенційних мовно-ментальних зони [25].
