На основі аналізу закономірностей соціокультурного розвитку у переломні для суспільства періоди обґрунтовано основні світоглядні вектори й методологічні орієнтири реформування освіти у контексті зміни парадигми суспільного розвитку. Доведено, що ефективна управлінська діяльність у сучасному просторі освіти неможлива без урахування таких принципів взаємодії між різноманітними елементами освітніх систем, як гомеостатичність, ієрархічність, нелінійність, відкритість, емерджентність, реалізація яких на практиці потребує переходу від оперативного до стратегічного управління. Внаслідок такого переформатування схеми управління освітнім процесом буде сформоване збагачене поліваріантне середовище, що функціонуватиме за своїми синергетичними моделями взаємодії,законами креативного динамічного хаосу, які стануть рушійним чинником для нових педагогічних цілей, цінностей і творчих імпульсів.
