У контексті недієздатних держав вважається, що шляхом інтервенції міжнародна спільнота може відновити функціонування державного апарату та забезпечити зміни, які були б малоймовірними без зовнішнього втручання. Однак, міжнародна політична практика показує, що військові інтервенції у недієздатні держави не обов"язково досягають бажаного результату - реконструкції держави. Інтервенції з амбіцією принести швидке вирішення проблем недієздатних держав часто ігнорують складні і спірні політичні питання ситуацій, що супроводжують процес ерозії державної влади. Недалекоглядні і погано інформовані зовнішні військові втручання можуть матеріалізувати силові дисбаланси і сприяти ескалації конфлікту в цільовій державі. Більш того, провал міжнародних зусиль з відбудови державного управління на фоні загальної дестабілізації, посиленої зовнішнім військовим втручанням, може спричинити новий виток внутрішньополітичної боротьби за монополію на насилля та поглибити соціально-політичний хаос. Водночас, у ситуаціях стрімкого погіршення внутрішньополітичної та регіональної безпеки, спровокованим втратою державою дієздатності, військова інтервенція може виявитися ефективним інструментом, головною перевагою якого у порівнянні з іншими стратегіями є швидкість реагування т&а форсування соціально-політичних змін.
In the context of failed states, it is considered that intervention by the international community can restore state apparatus proper functioning and ensure changes that would have been unlikely without extern&al interference. However, international political practice shows that military interventions in failed states do not necessarily achieve the desired result - reconstruction of the state. Intervention of ambition to bring a speedy resolution of failed& states problems often ignore the complex and contentious political issues in situations that accompany the process of state power erosion. Short-sighted and ill-informed foreign military intervention could materialise power imbalances and promote th&e escalation of the conflict in the target country. Moreover, the failure of international efforts to rebuild public administration in an atmosphere of overall destabilisation, aggravated by the external military intervention, may cause a new round o&f political struggle for the monopoly of violence and deepen the social and political chaos. However, in situations of rapid deterioration in internal and regional security, provoked by state failure, military intervention may be an effective tool. I&ts main advantage compared to other strategies is the promptness of response and speeding up of social and political change.
В контексте недееспособных государств принято считать, что путем интервенции международное сообщество может восстановить фун&кционирование государственного аппарата и обеспечить изменения, которые были бы маловероятными без внешнего вмешательства. Однако международно-политическая практика показывает, что военные интервенции в недееспособные государства не обязательно дости&гают желаемого результата - реконструкции государства. Интервенции с амбицией принести быстрое решение проблем недееспособных государств часто игнорируют сложные и спорные политические вопросы ситуаций, сопровождающих процесс эрозии государственной в&ласти. Недальновидные и плохо осведомленные внешние военные вмешательства могут материализовать силовые дисбалансы и способствовать эскалации конфликта в целевой стране. Более того, провал международных усилий по восстановлению государственного управ&ления на фоне общей дестабилизации, усиленной внешним военным вмешательством, может спровоцировать новый виток внутриполитической борьбы за монополию на насилие и углубить социально-политический хаос. В то же время, в ситуациях резкого ухудшения внут&риполитической и региональной безопасности, спровоцированным потерей государством дееспособности, военная интервенция может оказаться эффективным инструментом, главным преимуществом которого по сравнению с другими стратегиями являются скорость реагир&
