У статті розглянуто питання експресивного потенціалу формально тотожних поетонімів. Матеріалом для теоретичних узагальнень послугував жіночий онімікон роману Тараса Прохаська «НепрОсті». Виявлено, що семантико-стилістична роль дублювання імені Анна для кількох поколінь жінок полягає в ускладненні структури й ритму твору. Доведено, що на основі формально ідентичних поетонімів реалізуються такі параметри постмодернізму, як екзистенційний страх, самотність, загравання і схильність до епатування.
