Мета статті – з’ясувати теоретичні й методологічні підходи до трактування концепцій «м’якої» та «твердої» сил у працях зарубіжних учених і проаналізувати практичне застосування країнами-лідерами в зовнішньополітичній стратегії комплексу – «розумної сили». Ураховано постбіпорярний період, який розпочався після розпаду СРСР і триває до сьогодення. У науковій розвідці застосовано політичний аналіз, принцип системності та діалектичної взаємозумовленості й такі підходи, як історико-хронологічний, інституційний, системний і порівняльний. Аналіз використання сили держави в зовнішній політиці провідними гравцями в сучасній міжнародній системі продемонстрував: вирішальну роль для держави відіграє економічний потенціал, оскільки на його основі здійснюється вплив на інші країни та захист власних національних інтересів і безпеки. Провідні держави світу в зовнішній політиці керуються концепцією «розумної сили». Серед найбільших загроз – поширення практики використання тероризму, екстремістських та неформальних збройних угрупувань і їх застосування задля досягнення цілей та впливу. У подальшому вважаємо актуальним дослідження змін у світ-системі, перспективу використання «м’якої» й «твердої» сил та вироблення алгоритму дій із метою впливу й протидії загрозам з& урахуванням ресурсного забезпечення.
