Результати саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі в листопаді 2013 р. й внутрішньополітична криза в Україні, що постала за цим, із масштабними міжнародними наслідками, ставить питання про можливі сценарії розвитку східної політики ЄС у цілому та, зокрема, проекту «Східне партнерство». У статті розглянуто ключові тенденції розвитку й напрями діяльності ЄС, виклики та проблеми, які визначатимуть контекст подальшої еволюції цього проекту у вимiрi формування загальноєвропейського простору безпеки. Серед цих тенденцій виділяється подальша диференціація інтенсивності й глибини двосторонніх відносин із державами –учасниками «Східного партнерства». Стверджується, що ситуативні заходи не здатні кардинальним чином змінити модель взаємодії на просторі «Спільного сусідства» з огляду на те, що не спричинюють зміни концептуальної основи системи багатосторонньої взаємодії в регіоні. Як методологічний підхід обрано загальноаналітичні методи дослідження з використанням здобутків безпекових студій щодо аналізу формування просторів соціальної безпеки. Ускладненню партнерства сприяє питання про можливість створення нової основи загальної зовнішньої політики ЄС в умовах нових викликів безпеки, що позначиться як на зовнішньому периметрі взаємодії, так і всередині са&мого Європейського Союзу. Із погляду цілей «Східне партнерство» відбиває явні пріоритети ЄПС: стабільність, безпеку та процвітання. Стратегічний напрям не змінюється: не пропонувати розширення, але включити сусідні країни до свого геоекономічного про&стору. Уважається, що можна стабілізувати ситуацію в регіоні в результаті зростаючої взаємозалежності, ставлячи ці держави на шляху до процвітання й зменшення корінних причин відсутності безпеки. Тому формування цієї політики є частиною Європейської &політики сусідства й брендом впливу нових членів, особливо Вишеградської групи. Проте постає питання про реальні можливості та ефективність цього партнерства, а також інтерес до політики для відповідних країн. І, нарешті, «Східне партнерство» неявно &спричиняє складні відносини між ЄС і Росією, між конкуренцією та співпрацею можливостей.
Результаты саммита «Восточного партн.рства» в Вильнюсе в ноябре 2013 г. и последовавший за ним внутриполитический кризис в Украине с масштабными международными &последствиями ставит вопрос о возможных сценариях развития восточной политики ЕС в целом и, в частности, проекта «Восточное партн.рство». Рассматриваются ключевые тенденции развития и направления деятельности ЕС, вызовы и проблемы, которые будут опре&делять контекст его дальнейшей эволюции в измерении формирования общеевропейского пространства безопасности. Среди этих тенденций выделяется дальнейшая дифференциация интенсивности и глубины двусторонних отношений с государствами – участниками «Восто&чного партн.рства». Утверждается, что ситуативные меры не способны кардинально изменить модель взаимодействия на пространстве «общего соседства» ввиду того, что не влекут за собой изменения концептуальной основы системы многостороннего взаимодействия& в регионе. В качестве методологического подхода избраны общеаналитические методы исследования с использованием достижений студий по анализу формирования пространств социальной безопасности. Усложнению партнерства способствует вопрос о возможности вы&работки новой основы общей внешней политики ЕС в условиях новых вызовов безопасности, что отразится как на внешнем периметре взаимодействия, так и внутри самого Европейского Союза. С точки зрения целей, «Восточное партнерство» имеет явные приоритеты &ЕПС (стабильность, безопасность и процветание). Стратегическое направление не меняется: не предлагать расширение, но включив соседние страны в свое геоэкономическое пространство. Считается, что стабилизировать ситуацию в регионе в результате растущей& взаимозависимости, стимулируя эти страны на пути к процветанию, и уменьшение коренных причин отсутствия безопасности. Потому формирование этой политики является частью Европейской политики соседства и брендом влияния новых членов, особенно Вышеградс&
