Так склалося історично, що на терени України прибувало чимало імігрантів з різних країн, здебільшого європейських. Воно й не дивно — багатий край із родючими землями споконвіків приваблював переселенців. Варто згадати й практику активного запрошення іноземців на постійне проживання, зокрема маніфести імператриці Росії Катерини ІІ 1762–1763 рр. про права та пільги поселенців (сподівалися, що дисципліновані чужоземці поліпшать господарське життя, передадуть свої знання та досвід, створять нові ремесла тощо). Внаслідок міграційних хвиль та колонізаційних рухів на території України прибули сотні тисяч переселенців із різних країн — німців, чехів, словаків, болгар, сербів, французів, швейцарців, албанців, голландців… Процеси взаємного пристосування були незавжди прості й однозначні, втім, факт залишається фактом: на початок ХХ ст. в Україні виникла велика мережа міцних і життєздатних колоній, мешканці яких дбайливо зберігали свої соціально-культурні традиції. Однак саме ХХ ст. стало вирішальним для виживання більшості колоністів і їхніх нащадків.
