«Арабська весна», яка була спрямована на зміну політичних режимів (або ж, принаймні, на їх трансформацію) в низці арабських країн, стала цілковитою yесподіванкою для США, що підтверджується як особливостями близькосхідної політики адміністрації Б. Обамидо початку «арабської весни», так і ,езпосередньою реакцією Вашингтона на події в Єгипті – важливому союзнику Сполучених Штатів в регіоні. З огляду на зовнішньополітичні пріоритети на <лизькому Сході особливого значення для США мали події в Перській Затоці та в Східному Середземномор’ї. В статті зазначається, що Туніс та Лівія в більшій мірі знаходилися на периферії близькосхідних інтересів США. Адміністрація Б. Обами де-факто визнала Магриб зоною відповідальності західноєвропейських союзників і вважалаза доцільне обмежити свою участь у вирішенні спричинених "арабською весною" проблем субрегіону. В Перській затоці Вашингтон переважно покладався у вирішенні кризових ситуацій в Ємені та Бахрейні на свого регіонального союзника – Саудівську Аравію. Ключове ж значення з огляду на стратегічні інтереси США на Близькому Сході мали події в Єгипті. В статті доведено, що у Сполучених Штатів на момент початку антиурядових виступів в арабських країнах (зокрема, в Єгипті) було відсутнє стратегічне бачення Близ&ького Сходу в поставторитарний період. Це значною мірою спричинило прагматично-очікувальний, з низьким ступенем ризику характер реакції офіційного Вашингтону на розвиток подій в Єгипті. В цілому американська модель управління єгипетською кризою була &спрямована на забезпечення плавного політичного транзиту, який би унеможливлював неконтрольований розвиток подій та мінімізував можливість переростання протистояння в громадянську війну, а також на недопущення приходу до влади антидемократичних антиа&мериканських ісламських сил, які б поставили під сумнів легітимність арабо-ізраїльського договору. Прихід в Єгипті до влади братів-мусульман на чолі з М. Мурсі в цілому вписувався в американську модель постреволюційного Єгипту. Грунтуючись на дослідж&еннях впливу революцій на систему міжнародних відносин С. Уолта та К. Каца, автор прийшов до висновку, що успішні революції «арабської весни» (принаймні, на етапі їх безпосереднього здійснення) суттєво не вплинули на позиції США на Близькому Сході. В&сі арабські країни, в яких мала місце зміна політичних режимів, в тій чи іншій мірі зберегли свою прозахідну зовнішньополітичну орієнтацію, або ж залишилися в орбіті впливу арабських союзників США.
The case of so called «Ukraine crisis» or, to put i&t simple, Russian aggression
against Ukraine, should not raise much debate from the perspective of international law. Actually another opinion exists which acknowledges that Russia violated international law but however suggests that we should not b&e «legal fundamentalists». Therefore this presentation is mostly an outline of several classical issues. The definition of aggression as consolidated in the UN General Assembly Resolution 3314 is considered. The author argues that in the case of Crim&ea one should speak of «direct aggression» or «the invasion by the armed forces of a State of the territory of another State» as well. The Responsibility to protect doctrine used by Russia in justification of its actions in Crimea is analyzed. The co&ntents of the principle of self-determination are outlined. The author stresses that the notion of remedial secession is highly debatable, and in any case condition for it were not fulfilled in Crimea. The author also comments on the duty of the inte&rnational community not to recognize the annexation of Crimea and writes that it is extremely important not to allow the «creeping recognition» of the annexation of Crimea. The aspects of international legal responsibility of Russia and individual re&sponsibility are touched upon. Finally, the author calls for taking steps not to allow the disintegration of international law because of the Ukrainian-Russian conflict.
