У статті зроблена спроба проаналізувати сучасний стан наукового опрацювання концепції людиноцентризму у вітчизняній науці адміністративного права, а також висловити рекомендації щодо напрямів її подальшого використання для розвитку адміністративно-правової науки. Для досягнення сформульованої мети автор аналізує насамперед історичні аспекти становлення концепції людиноцентризму, доходячи висновку, що вона у більш-менш завершеному вигляді вже була сформована на початку ХХ ст. Автор, погоджуючись зі зробленими у науковій літературі висновками на предмет сутності концепції людиноцентризму, формулює низку положень, які, на його думку, сприятимуть її більш повному розкриттю і наближенню до вимог сучасності. Окрема увага приділена вивченню сучасного стану реалізації концепції людиноцентризму на доктринальному рівні, який, як наголошує автор, ще не повною мірою «сприйняв» цю концепцію, що є небезпечним і небажаним як для приватних осіб, так і для суб’єктів публічної влади. У статті робиться висновок про те,що пріоритетним завданням вітчизняної науки адміністративного права має стати концентрація навколо вивчення змісту кожного з тих прав (свобод), які реалізуються приватними особами у сфері публічного адміністрування. Спираючись на концепцію людиноцетр&изму, автор формулює низку перспективних напрямів наукових досліджень, які мають збагати вітчизняну доктрину адміністративного права.
