У статті проведено паралель між філософськими школами Стародавнього
Китаю та проаналізовано розуміння справедливості в цих школах. Виявлено, що
до проблеми справедливості кожна з Китайських шкіл має свій підхід, а, відповідно, і розуміння справедливості сприймається школами та їх творцями порізному. Якщо Конфуцій в пошуках справедливості звертається до поняття
«благородний муж», приклади давніх керівників держави, які керували [державою] на основі ритуалу, то школа даосизму переноситься на природу і
суспільство. У природі нема нічого постійного і незмінного: все знаходиться у
русі, в процесі зміни й розвитку. Досягши певного ступеня розвитку, речі
переходять у свою протилежність: несправедливість є основою справедливості, а
справедливість є тим, у чому міститься несправедливість. Інакшедо проблеми
справедливості підходить школа легістів. Легісти – законники в основу
справедливості ставили писані закони, а всі останні критерії заперечували.
Згідно з теорією законників, справедливим є те, що відповідає чинному законодавству держави.
