У статті аналізується сутність системи самоізоляції Японії, і зокрема процес мінімізації контактів країни з зовнішнім світом з метою забезпечення стабільності влади сьоґунату, запобігання іноземним впливам, насамперед проникненню християнства та зарубіжного купецтва. Хронологічно період правління сьоґунів з династії Токугава охоплює період XVII - перша пол. XVIII ст. Політика самоізоляції Японії є дискусійним аспектом у західній і російській історіографії, в Україні ця наукова проблема є малодослідженою. Існують різні погляди на те, який вплив мала дана політика на розвиток держави і у японській історіографії.
В статье анализируется суть системы самоизоляции Японии, и в частности процесс минимизации контактов страны с внешним миром с целью обеспечения стабильности власти сёгуната, предотвращения иностранным влияниям, прежде всего проникновению христианства и зарубежного купечества. Хронологически период правления сёгунов из династии Токугава охватывает период XVII - первая пол. XVIII в. Политика самоизоляции Японии является дискуссионным аспектом в западной и российской историографии, в Украине эта научная проблема является малоисследованной. Существуют разные взгляды на то, какое влияние имела данная политика на развитие государства и в японск&ой историографии.
The essence of Japan"s self-imposed isolation, and in particular the process of minimizing contact with the outside world in order to ensure the stability of the shogunate, prevent foreign influences, primarily the penetration of &Christianity and foreign merchants has been analyzed in the article. Tokugawa shoguns covers the period XVII - the first half of the XVIII century. Japanese policy of isolation is controversial aspect of Western and Russian historiography, also this &scientific problem is a little-studied in Ukraine. There are different views on what impact this had on the development of state policy and Japanese historiography.
