У світі глобалізованої вищої освіти міжнародні університетські рейтинги рік у рік стають дедалі актуальнішими - для абітурієнтів, аби зорієнтуватися, куди ж вступити в іншій країні, і для самих університетів, аби мати змогу приваблювати високими позиціями (чи бодай самим фактом включення до рейтингу) іноземних студентів, грантові кошти й інвестиції, кращих викладачів і дослідників. Аналогічна ситуація і з рейтингами всередині країн, у тому числі і в Україні. Університетам потрібно приваблювати студентів і викладачів, а тим - орієнтуватися, вибираючи університети. Тож щороку ми спостерігаємо у ЗМІ сплеск уваги до місця українських вишів у міжнародних рейтингах і до змін у рейтингах українських. Цілком очевидно, що, укладаючи рейтинг, необхідно використовувати надійні джерела даних, які можна перевірити й підтвердити, враховувати специфіку університетів різних типів, а також особливості системи вищої освіти в кожній країні. Менш очевидна (принаймні в Україні), однак не менш важлива вимога - разом із рейтингом оприлюднювати чітку й доступну методологію його укладання, аби було зрозуміло, які індикатори враховувалися, яку вони мали вагу, з яких джерел надходила інформація тощо.
