У статті розглядається сюжет однієї легенди з Харківщини, присвяченої взаєминам між гончарем та упирем. Отримавши від померлого чаклуна свої магічні знання, гончар провокує конфронтацію з місцевим знахарем, аби самому утвердитися в його становищі. Деякіархаїчні риси сюжету мають паралелі в обрядовості іраномовних народів. Вони підтверджуються археологічними дослідженнями. Мовний релікт - ім"я знахаря - також походить із іранських мов. Легенда в цілому може розглядатися як частина культурного спадку сарматів та алан.
В статье рассматривается сюжет одной легенды с Харьковщины, посвященной
взаимоотношениям между гончаром и упырём. Получив от умершего колдуна свои магические знания, гончар провоцирует конфронтацию с местным знахарем, дабы самому утвердиться в его положении. У некоторых архаических черт сюжета имеются параллели в обрядности ираноязычных народов. Они подтверждаются археологическими исследованиями. Языковой реликт - имя знахаря - также происходит из иранских языков. Легенда в целом можетрассматриваться как часть культурного наследия сарматов и алан.
The article deals with the plot of one legend from the Kharkiv region, devoted to the interrelations between a potter and a vampire. Having received from the dead warlock his magic know&ledge, the potter provokes a confrontation with the rural sorcerer to be confirmed in this position himself. Some archaic features of the plot have parallels in the ceremonial rites of the Iranian nations. They are confirmed by the archaeological inv&estigations. One linguistic relict, the name of the sorcerer, descends from the Iranian languages too. The legend as a whole could be regarded as a part of the cultural heritage of the Sarmatians and the Alans.
