У статті досліджується метатекст, утворений найвідомішими антиутопіями ХХ сторіччя, які стали літературно-естетичною реакцією на кризові процеси у суспільній свідомості. Детально аналізується багаторівневий зв"язок антиутопічних інтенцій суспільного життя і літературної практики. Особливу увагу акцентовано на співставленні знакових творів останніх десятиліть зі зразками класичної антиутопічної літератури; для аналізу інтертекстуального діалогу у дискурсі антиутопії ХХ ст. обрано роман О. Хакслі "О дивний новий світ" та твір М. Уельбека "Елементарні частки". Зроблено висновок, що кризові процеси у художній свідомості межі ХХ-ХХІ ст. супроводжуються домінуванням есхатологічного мислення, світовідчуття, пов"язаного з "крахом ілюзій", які колись мало людство щодо власного майбутнього. Це дозволяє позиціонувати естетичну природу сучасного мистецтва, зокрема літератури, як антиутопічну.
The article deals with a metatext formed by the most famous dystopias of XX century, which became a literary and aesthetic reaction to the public consciousness crisis. Detailed analysis of multi-link dystopian intentions of social life and literary practice is given. The special attention is paid to the comparison of outstanding works of the last decades with the class&ic examples of dystopian literature. Novels by Aldous Huxley "Brave New World" and by Michel Houellebecq "Les Particules ?l?mentaires" were taken for the analysis of intertextual dialogue in a dystopian discourse of the twentieth century. It is concl&uded that the crisis processes in the artistic consciousness at the turn of the XX - XXI centuries are accompanied by dominance of the eschatological thinking, attitude associated with the "collapse of illusions" that mankind has ever had about its f&uture. This allows to position the aesthetic nature of contemporary art as dystopian.
