Мета статті показати як проявляється модернізм у другій п"єсі П. Яворова "Як завмирає відлуння після грому" - взірця ранньої сучасної болгарської драми. Основний інструмент, який ми використовуємо в нашому дослідженні - це моделювання персонажів у п"єсіта розшифрування сучасних механізмів, закладених у їх конструюванні та реконструюванні. Простежується психоаналітичний експеримент у п"єсі Яворова в контексті пошуків його сучасників Ібсена та Стріндберґа - досліджується фрагментарність сучасного індивіда, формування його ідентичності для того, щоб показати неминучий розпад цінностей старого сімейного стереотипу. Яворов розглядає рольовий статус персонажів, їх роздвоєння та викликані цим травми. В результаті дисекції Ази у чистову вигляді відкриваємо мотив відчуження, який повністю заповнює реакції героїв. Специфічною особливістю яворовського методу є звільнення персонажа від зв"язку із соціумом та відмова від соціальної детермінованості. Драматургічний фокус направлено у психологічні нетрі Ази та у болісні протиріччя, в яких вона живе. Мотив відчуження розростається й розповсюджується на драматургічний простір як повна емансипація персонажа від середи та стану і поворот конкретних топосів до більш універсальної середи з більш європейським присмак&ом. У дослідженні акцентується увага на більш складній техніці створення персонажів, які одночасно функціонують як протагоністи та антагоністи, а також на інтертекстуальному діалозі зі сучасною західноєвропейською драмою. Яворов свідомо змінює ібсені&вську модель аналітичної композиції, відкриваючи нові можливості для сучасного самовизначення своїх героїв. Цілісний аналіз показує, що фінал п"єси ламає характерну для модерніста Яворова травматичну суб"єктивістичну модель і головні персонажі присвя&чують себе надособистісній ідеї, пов"язують себе з такими метафізичними величинами як Бог та служіння іншим. У своїй останній п"єсі відомий болгарський модерніст П. Яворов переконливо показує, що з легкістю володіє інструментами сучасного драматургіч&ного викладу і піднімає болгарську драму на рівень, сумірний з досягненнями російської та західноєвропейської ранньої сучасної драми.
Цель статьи показать как проявляется модернизм во второй пьесе П. Яворова "Как замирает эхо после грома" - образца &ранней современной болгарской драмы. Основной инструмент, которыт мыг используем в нашем исследовании - это моделирование персонажей в пьесе и расшифровка современных механизмов, заложенные в их конструировании и реконструировании. Прослеживается пси&хоаналитический эксперимент в пьесе Яворова в контексте поисков его современников Ибсена и Стриндберга - исследуется фрагментарность современного индивида, формирование его идентичности для того, чтобы показать неизбежный распад ценностей старого сем&ейного стереотипа. Яворов рассматривает ролевой статус персонажей, их раздвоение и вызванные этим травмы. В результате диссекции Азы! в чистом виде открыгваем мотив отчуждения, которыт полностью заполняет реакции героев. Специфичной особенностью явор&овского метода является освобождение персонажа от связи с социумом и отказ от социальной детерминированности. Драматургический фокус направлен к психологическим дебрям Азы и мучительным противоречиям, в которых она живет. Мотив отчуждения разрастаетс&я и распространяется на драматургическое пространство как полная эмансипация персонажа от среды и сословия и поворот конкретных топосов к более универсальной среде с более европейским привкусом. В исследование акцентируется внимание на более сложной &технике создания персонажей, которые одновременно функционируют как протагонисты и антагонисты, а также на интертекстуальном диалоге с современной западноевропейской драмой. Яворов сознательно изменяет ибсеновскую модель аналитической композиции, отк&рывая новые возможности для современного самоопределения своих героев. Целостный анализ показывает, что финал пьесы ломает характерную для модерниста Яворова травматическую субъективистическую модель и главныге персонажи посвягщают себя некоей надлич&
